Підсумки - 2022

До останнього не планувала писати, але підбиваючи підсумки по роботі, зрозуміла, а чому б і так

Січень. 

В останні дні грудня я ну дуууже хотіла створити пряниковий будиночок на новий рік. Майже ніде на той час їх вже не було (ялинки були, а будинків не було), але мені пощастило. Хто б знав, що то виявиться настільки символічним.  

4 січня в чергове, вийшовши на балкон та подивившись на Батьківщину мати, я усвідомила, що маю змінити роботу. Почались довгі пошуки. 

Лютий. 

Багато працювала, шукала роботу, планувала купити пальто з вишивкою. В якийсь момент в моєму оточені почали казати про війну та щось президент про шашлики казав... але в мене дві виставки, плановий огляд у лікаря і пошук нової роботи. Якось хоч трошки думати про то, що взагалі чисто в теорії з вірогідністю в 1% це станеться я почала десь за два - три тижні. 

На фото вище вид з території де знаходився офіс (в якому я працювала). В той день я балакала по телефону з подружкою. Вона мені щось казала про війну, а я її розказала свій сон. Вона мені казала - "не розказуй до обіду, а то збудеться", а я казала - " та ладно тобі, то таке фантастичне". 

Власне сон: щось починає вибухати під домом. один за одним, ніби ланцюжком. Я хапаю кішку виходжу на вулицю. Всюди лунає тривога. Відчуття в мене було як при трагедії в Чорнобилі (чомусь такі асоціації). Питаю у людей "Що робити? Шо коїться?" а вони не знають. 

Так от, сни до обіду я більше не розповідаю. 

Ввечері 23го я записалась здати тест на корону 24 лютого. 

24го о 5й ранку я подумала, що як завжди, салюти пускають, але з вікна салюти не побачила. В новинах тиша, ніхто нічого не пише, а воно десь бахкає чогось. О 7й ранку я схопила кицю і побігла до подруги. 

Березень. 

Поїхала в Польщу. На вокзалі підібрали добрі поляки. Вперше у своєму житті відстояла 6 годину чергу (до речі безрезультатно). Тіки завдяки об'єднаним зусиллям дівчат з інших міст зайняти чергу з вечора - в ранці я змогла отримати песель. 

Квітень. 

Влаштувалась працювати в мак. Хотіла ж змінити роботу ;) 

Пройшла сертифікацію по фріткам (картопля), баверичу (напої та морозиво), ранеру (збір замовлень) та презентеру (видача) - тепер є шо додати в резюме маркетолога :D

З плюсів:  коли на тебе волають матами по польську - ти нічого не розумієш, тож не так прикро. Але потім я почала трохи розуміти. 

Якщо, раптом, ви не знали, то колу не розливають з пляшок, йде окремо сироп та вода. Одного разу в мене закінчилась фанта (колір став не таким насиченим). Я не дуже знаю наскільки має  бути фанта помаранчовою, тому не змогла вчасно попередити, що треба її змінити. Самі сиропи знаходяться окремо, тому ти не можеш подивитись залишок під час роботи. Після того це був один з моїх найбільших страхів - закінчиться сироп в напоях, а я не побачу. 

А ще одного разу, людина яка була на фрітках не просигналила вчасно, що закінчилась картопля, через що в нас назбиралось понад 20 замовлень які ми не могли видати та затримка мінімум 10 хвилин. У словах це виглядає ніяк, але коли в тебе на видачі купа бургерів, голодні люди, а ти нічого не можеш віддати - то страшно:) До речі, картки за очікування не видають і українці дуже дивувались цьому. 

Травень. 

Зробила киці польський паспорт. Вона все ще прописана десь під Варшавою, хоча сама Запоріжанка. 

До речі, з маку теж звільнилась, бо вирішила повертатись в Україну. Мені зробили пропозицію по роботі від якої я не змогла відмовитись, бо це була робота не в Маку. 

Червень. 

Я приїздила зі звичайним рюкзаком і маленькою сумочкою. А поїхала... з туристичним рюкзаком і валізою. 

Липень

Лікар сказав, що в мене вродє як нарешті ремісія і знизив дозу препаратів. В наступному році дізнаюсь чи вийшло призупинити хворобу.

Серпень

Все ж в мене з'явилось те пальто з лелеками, яке я планувала купити до війни. Це маленьке диво, бо вже в лютому їх залишалось не так багато. 

Ще здійснилась моя маленька робоча мрія - ми запустили проєкт з УЗ. А оскільки це мій особистий блог, а не робочий, то я можу похвалитись і сказати що я вже два роки мріяла втілити цю ідею в реальність - і ось :) Кожна гра яку ви зараз можете зустріти - забрендована особисто моїми руками :D 

Вересень 

Вийшла гра ЗСУ, готували стенд для виставки у Німеччині. Найскладніше було -  придумати як зробити брендинг без оракалу, але гарно. Тримачі з епіцентру все порішали. 

Жовтень

Почала активно шукати нову квартиру, бо як би 9/9 не дуже вселяє відчуття безпеки. Взагалі квартиру я почала пасивно шукати ще з липня. Мені дуже сподобалась одна квартира, але я не наважилась навіть подивитись, потім все літо жалкувала, що провтикала. Так от - тепер я живу саме в ній - ще одна магія. 

Листопад

Нічого цікавого. Займалась переїздом. Вперше в житті мила квартиру з ліхтариком, 3 дні відмивала скотч з вікон. Найкумедніше це: очікувати світло, бігти за пилосмоком до подруги, швидко все пропилососити (бо на той момент були великі перебої) та встигнути доробити те, що залишилось хоч трохи при світлі (бо вже як би вечір). На диво я встигла ідеально до відключення. 

Грудень

Місяць який зробив весь рік.

Давали інтерв'ю на одному телеканалі та на радіо Армія. ФМ, про нас загадували в ефірі Хіт ФМ. Як сказала СММниця: "Ох уж це медійне життя, коли нові зйомки?" 

В перервах між "зірковим життям" завдяки минулій роботі ще встигла згонять в Буковель де працювала з відомими коміками, подивилась на зимові гори та купила сукню за 2 тис. грн. в горах в готелі (бо не знала, що треба було бути в усьому чорному) :D. 

А завершили ці "гастролі" прямий ефір на 1+1. Десь близько 8ї вечора мені зателефонував директор, сказав шо плюси хочуть зняти про нашу ігротеку на вокзалі. За вечір знайшла майстра який зможе гарно розказати, порєшала орг моменти, в ранці поїхала на вокзал. Зрозуміла як добре, шо вже два роки не знаю "шо таке метро у час пік". Тіки підходжу до вокзалу, шукаю директора і тут вмикають тривогу. Читаю в чатах - ракетна загроза. Побігла в метро, там перечитала уважніше, зрозуміла, шо ракети не летять, пішла всіх збирати до купи. До прямого ефіру залишалось 30 хвилин. Під час тривоги всіх виганяють з вокзалу, тому зйомки були під загрозою. На щастя відбій дали швидко. Ми побігли все готувати. Геймайстер виносить ігри з комороки, директор стелить скатертини, СММник розкладає деталі ігор, я бігаю по залу очікування з пулєвєрізатором пшикаю скатертини, щоб вони розгладились. Тут приходить репортер. Для трансляції треба увімкнути освітлення, а людина шо має вмикати десь йде. Ефір відтягують як можуть. За дві хвилини до ефіра, СММниця знаходить компанію молоді, (яка судячи з усього тіки з потягу, голодна, снідає маком), каже їм - йдемо грати. Вони на диво погоджуються, всі розсаджуються. Вже немає часу чекати людину яка вмикає світло, починаються зйомки. Камера, мотор. І тут нарешті вмикають світло на вокзалі. 

Щороку я пишу свої очікування від майбутнього року. Торік я писала, що нічого не очікую, тільки можливо жити в моменті. В моменті не вийшло, але коли нічого не очікуєш, то і не так сумно. 

Корочє, всіх з прийдешнім новим роком.